Автори досліджують формування пієтистської інтелектуальної мережі кінця XVII - XVIII ст. з центром у м. Галле (Прусія) та її поширення на територію Московського царства (Всеросійської імперії) її "агентами" - знаковими представниками інтелектуального ландшафту України (Ф. Прокоповичем, С. Тодорським, Г. Сковородою).
Релігійно-ідеологічна та геополітична стратегія, що розроблялася з ініціативи провідних діячів пруського пієтизму на зламі XVII-XVIII ст., робила наголос на духовному переформатуванні території Московії як "мосту" на шляху германських протестантських місій до Китаю, Персії та Індії. Головними ініціаторами й акторами цієї стратегії виступали універсальний геній доби Просвітництва Готфрід Лейбніц і релігійний мислитель - провідник пруського пієтизму А. Франке.
Саме під їхнім впливом, через діяльність Ф. Прокоповича, відбулася заміна організаційної структури та догматики православної церкви на лютеранську модель. А через просвітницьку діяльність Г. Сковороди на землях України пієтистські протестантські ідеї проникли на рівень масової культури.
Запропонована авторами візія минулого заперечує дві базові міфологеми, які продовжують формувати уявлення про виникнення проєкту Всеросійської імперії у XVIII ст.
По-перше, дослідження заперечує суб′єктність політичної еліти Московії та її монарха, яка нібито проявилася у тезі, що цар Петро І своєю геополітикою "прорубав вікно в Європу". Автори зазначають, що новітня імперія на теренах між Європою та кордонами Персії й Китаю виникла як "чужий проєкт" - вікно, яке було "відчинене" з боку пієтистів університету м. Галле й тотально контролювалося через протестантське оточення російського монарха та його наступників.
По-друге, у книжці заперечується міф про те, що наслідком політики Петра І була "вестернізація" Московії. Автори доводять, що проєкт Всеросійської імперії, як і Прусського королівства, створювався пруськими пієтистами за "орієнталістськими взірцями" - із орієнтацією на популярний у XVIII ст. образ Китайської імперії як ідеальної держави.