Західна Україна. Війна. Долі людей у цей час перепліталися так неймовірно, що жоден автор не зміг би написати про це так, як написало життя. Молода дівчина Наталка, із села на Волині, рятує військовополоненого хлопця Ігоря. Ще зовсім молоді люди опинилися у самому вирії військових подій. Про те, як склалося їх життя, про любов, яка не згасає серед людської ненависті, та про всеперемагаючу віру в Бога оповідає ця повість.
"Усе почалося з того старого дерев′яного млина, який великою чорною плямою стояв над самою Горинню. Колись біля того млина буяло життя, а також те буйне життя кипіло навкруг нього по розлогих широких сінокосах. Зо всіх довколишніх сіл і хуторів сюди приїздили завізники, зупиняли вози під чіхратими вербами над самою дорогою, чіпляли коням опалки з оброком, а самі зносили мішки зерна, складаючи їх у млині під стіною. Опісля вони чекали своєї черги, коли зможуть молоти те зерно. Під час негоди завізники звичайно сиділи в млині, а коли були погідні дні, вони виходили надвір, примощувалися на зеленому березі і там можна було довідатися про все, що діялося по всіх довколишніх селах, як також що робилося по всьому широкому світі…
…Широкий шлях, що йшов на Радивилів, гомонів утікачами. Люди кидали вдома свої пожитки, рятуючи життя втечею. До того гурту прилучилися також Ігор з Наталкою. Вони дивилися перед себе туди, де заходило сонце, і йшли назустріч своїй невідомій долі.
А на дворі поволі, ніби свічка, згасав ще один весняний день 1944 року".