У Посланні до римлян апостол детально показав, що благодать Божа поширюється на язичників так само, як на євреїв, що закон милості Божим був повністю, і сам по собі, доступний для всіх віруючих в протилежність заслугам у справах або слухняності якому-небудь закону. Що язичники вірою отримують право на благословення Божого Заповіту, і що євреї не мають можливості отримати ці благословення жодним іншим шляхом.У першій половині послання апостол не розглядав євреїв як знедолених, то хіба лише побічно. Навпаки, в їх відповідальність входить перебувати в Церкві і не намагатися перешкоджати входженню в Церкву язичників, але дозволяти їм бути співучасниками в милості Божої. Таким чином, його думка загалом така: чому ж віруючі з язичників не можуть бути допущені до Божої милості, виправдані і врятовані так само, як і ви?
Проте пізніше апостол розглядає прийняття язичників в Царство і Заповіт Божі з позиції покликання і запрошення, а також обрання і вибору. Коментарі на Послання до римлян належать відомому методистському богословові Адаму Кларку. Вони написані в кращих євангельських богословських традиціях, враховуючи нові текстуальні розробки почала 19 століть.
Адам Кларк (1762-1832) є одним з найвидатніших представників весліанського богослов′я і переконаним прибічником біблейської святості. Найважливішим з його творів було тлумачення всіх книг Біблії, вперше опубліковане у восьми томах (1810-1826), над яким Кларк працював протягом сорока років. Видання рекомендоване дослідникам Біблії, служителям, викладачам, студентам духовних учбових закладів і всім, хто цікавиться армініанською школою богослов′я.

Зміст:

Розділи (9 - 16)